Під час війни дія деяких законів змінюється, а певні норми залишаються сталими й далі застосовуються у визначених випадках. Про особливості трудових відносин, а саме про обмеження щодо відпусток під час діє воєнного стану – далі.
Відпускні обмеження під час війни
Трудові відносини у період дії воєнного стану регулює Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ.
У цей період надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 к. д. за поточний робочий рік (абз. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 2136). Водночас невикористані під час війни дні відпустки не втрачаються, а надаються після припинення чи скасування воєнного стану.
Також у воєнний час роботодавець може відмовити працівнику в наданні невикористаних днів щорічної відпустки за минулі роки (абз. 3 ч. 1 ст. 12 Закону № 2136).
Крім того, під час воєнного стану не діють норми ч. 7 ст. 79 КЗпП та ч. 2 ст. 12 Закону про відпустки, які визначають, що невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Є ще обмеження, встановлені ч. 2 ст. 12 Закону № 2136 для працівників, залучених до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Зокрема, у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити таким працівникам у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку).
На цьому практично усі «воєнно-відпускні» обмеження закінчуються.
