Конфіденційність інформації, яку особа довіряє нотаріусу, є важливим складником правового захисту її прав та інтересів. Закон чітко визначає, які відомості належать до нотаріальної таємниці, хто зобов’язаний забезпечувати їх нерозголошення та за яких обставин доступ до такої інформації все ж може бути наданий третім особам. Про ключові аспекти правового регулювання нотаріальної таємниці – далі.
Інформація, що належить до нотаріальної таємниці
Інформація, яку нотаріус отримує під час вчинення нотаріальної дії або звернення особи, включно з даними про саму людину, її майно, особисті майнові та немайнові права й обов’язки, вважається нотаріальною таємницею. Вона є однією із ключових гарантій захисту прав громадян під час звернення до нотаріуса.
До такої інформації належать: дані про особу, відомості про майно, зміст правочинів, особисті майнові та немайнові права й обов’язки тощо.
Обов’язок зберігати конфіденційність покладається не лише на нотаріуса та його помічника, а й на всіх осіб, яким такі відомості стали відомі у зв’язку з виконанням службових функцій чи професійної діяльності, а також на осіб, залучених для вчинення нотаріальних дій в якості свідків.
Саме тому відмова нотаріуса надати інформацію щодо правочину, укладеного навіть чоловіком чи дружиною заявника, є цілком законною. Родинні стосунки самі собою не дають права на доступ до відомостей, що охороняються нотаріальною таємницею.
Випадки розкриття нотаріальної таємниці
Збереження конфіденційності є одним із базових принципів професійної діяльності нотаріуса, а її порушення тягне за собою юридичну відповідальність. Водночас закон передбачає окремі випадки, коли розкриття певної інформації допускається. Зокрема, це можливо в разі:
- внесення нотаріусом даних до державних реєстрів;
- подання інформації в межах фінансового моніторингу;
- надання інформації у встановленому законом обсязі на вимогу суду, правоохоронних органів, податкових органів, державних чи приватних виконавців, а також Міністерства юстиції України.
Якщо нотаріуса викликають до суду як свідка, це не означає автоматичного розкриття конфіденційних відомостей. Він має право надавати інформацію, що містить нотаріальну таємницю, лише за згодою особи, в інтересах якої вчинялася нотаріальна дія, або за прямою законною вимогою. Навіть у судовому процесі закон гарантує захист конфіденційності клієнта.
Довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, можуть отримувати виключно особи, за дорученням чи щодо яких ці дії здійснювалися. У разі смерті такої особи це право переходить до спадкоємців. Якщо ж над майном безвісно відсутньої особи або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, встановлено опіку, відповідні документи може отримати призначений опікун у межах своїх повноважень.
Принцип збереження нотаріальної таємниці є фундаментальним складником довіри між нотаріусом та громадянами чи юридичними особами, забезпечуючи правову захищеність і конфіденційність важливої інформації.
