У динамічному середовищі підприємницької діяльності господарський договір залишається ключовим інструментом для врегулювання правовідносин між суб’єктами господарювання. Водночас законодавство не стоїть на місці: з 28 серпня 2025 року Господарський кодекс України втратить чинність, а основні положення щодо договірних зобов’язань перейдуть у площину Цивільного кодексу. Це означає істотну трансформацію підходів до укладення, зміни та розірвання господарських договорів. Про актуальні норми, які діють сьогодні, та зміни, що незабаром набудуть чинності, – далі.
Правова площина дії господарського договору
На сьогодні питання укладення, зміни та розірвання господарчого договору регулюється Господарським кодексом України (далі – ГКУ) та Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ).
Згідно зі ст. 181 ГКУ господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦКУ, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Порядок зміни та розірвання господарських договорів передбачений ст. 188 ГКУ.
Однак 28 серпня 2025 року буде введено в дію Закон України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» (далі – Закон України № 4196-IX), ч. 3 ст. 17 «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено визнати Господарський кодекс України таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону.
Водночас загальні положення про договір містять гл. 52, 53 ЦКУ. Так, згідно з ч. 1 ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦКУ).
Правочин є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).
Умови та форма укладання договорів
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 1-2 ст. 639 ЦКУ).
Із введенням в дію Закону України № 4196-IX ст. 630 ЦКУ буде доповнено положеннями, що наразі передбачені ст. 179 Господарського кодексу України. Так, ч. 1 ст. 630 ЦКУ в редакції цього Закону передбачатиме, що законом або договором може бути встановлено, що окремі умови договорів визначаються відповідно до типових умов договорів (типових договорів) та примірних договорів певного виду. Кабінет Міністрів України, органи державної влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України або законом, можуть рекомендувати орієнтовні умови договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках – затверджувати типові договори. Сторони не можуть відступати від змісту типових умов договорів (типових договорів), але мають право конкретизувати їх. Сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, має відповідати такому замовленню.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 640 ЦКУ договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Підстави для зміни або розірвання договору
Підстави для зміни або розірвання договору зазначені в ст. 651 ЦКУ. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст.651 ЦКУ).
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦКУ) Крім того, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦКУ).
