Огляд законодавства

Огляд законодавства за лютий 2020 року

Податки

ПДВ

Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо включення орендарем сум ПДВ до складу податкового кредиту, що сплачені ним при проведенні ремонтних робіт по відновленню об’єкту оренди, в якому сталася пожежа, та необхідності визначення податкових зобов’язань з ПДВ після закінчення таких робіт у разі якщо такий об’єкт оренди продовжує використовуватися у власній господарській діяльності орендаря» від 11.02.2020 р. № 528/6/99-00-07-03-02-06/ІПК розглянула ситуацію, коли орендар здійснює ремонт об’єкта оренди, який пошкоджено через пожежу. Такий об’єкт оренди орендар продовжить використовувати в господарській діяльності.

Суми податку на додану вартість (далі – ПДВ), сплачені (нараховані) за операцією з придбання товарів/послуг для ремонту об’єкта оренди, орендар має право включити до складу податкового кредиту. Звісно, за умови підтвердження їх зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними.

Зважаючи на те, що після ремонту орендар використовуватиме об’єкт оренди для здійснення оподатковуваних операцій у межах своєї господарської діяльності до завершення строку договору оренди, нараховувати компенсуючі ПДВ-зобов’язання згідно з пп. «г» п. 198.5 Податкового кодексу України не потрібно.

ЄСВ

Державна податкова служба України через Офіс великих платників податків у листі «Щодо практичного застосування норм законодавства» від 17.02.2020 р. № 643/ІПК/28-10-30-02-10 заявила, що вартість придбаного підприємством абонементу, враховуючи сплачений податок на додану вартість (далі – ПДВ), становить базу нарахування єдиного соціального внеску (далі – ЄСВ).

Адже до бази нарахування ЄСВ для роботодавців входить сума нарахованої кожній застрахованій особі основної та додаткової зарплати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у т. ч. у натуральній формі.

До складу інших заохочувальних та компенсаційних виплат фонду оплати праці належать: оплата квартири або найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров’я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством.

Якщо зважати, що виплату абонементу зараховують до фонду оплати праці, тоді ЄСВ нараховують на таку виплату в установленому порядку.

Водночас у частині ПДВ виплата зарплати в натуральній формі прирівнюється до постачання товарів. Тож вона є об’єктом оподаткування ПДВ.

Податок на прибуток

Державна податкова служба України в категорії 102.20.01 «ЗІР» відповіла на таке запитання: «За яким ідентифікатором форми в електронному вигляді платники податку на прибуток подають Податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за звітний (податковий) 2019 рік (у тому числі уточнюючу)?».

20 грудня 2019 року набув чинності наказ Мінфіну від 14.11.2019 р. № 481 (далі – Наказ № 481), яким внесено зміни до форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Мінфіну від 20.10.2015 р. № 897 (далі – Декларація).

Позаяк видання Наказу № 481 обумовлено змінами в податковому законодавстві, які набули чинності 01.01.2019 року, платникам податку на прибуток підприємств рекомендовано подавати декларацію за звітний (податковий) 2019 рік за оновленою формою.

Водночас п. 46.6 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) встановлено, якщо в результаті зміни правил оподаткування змінюються форми податкової звітності, до визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності за податковий період, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

На офіційному вебпорталі Державної податкової служби України в рубриці «Електронна звітність» > «Платникам податків про електронну звітність» > «Інформаційно-аналітичне забезпечення» > «Реєстр форм електронних документів» розміщені електронні форми декларації (у тому числі уточнюючої):

  • Декларація за оновленою формою з ідентифікатором J0100118;
  • Декларація (у редакції наказу Мінфіну від 28.04.2017 р. № 467) зі змінами, внесеними наказом Мінфіну від 19.10.2018 р. № 842, прийняття якої також буде забезпечено до 01.04.2020 р. з ідентифікатором форми J0100117.

Інші податки та збори

Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації «Про туристичний збір» від 14.02.2020 р. № 595/6/99-00-04-03-03-06/ІПК відповіла на запитання: «Чи може юрособа сплатити турзбір за фізособу?».

Турзбір платник сплачує безпосередньо перед розміщенням у місці проживання (ночівлі). Форму сплати турзбору ПКУ не регулює.

Замовником готельних послуг є фізична або юридична особа, у т. ч. суб’єкт туристичної діяльності, яка:

  • укладає відповідний договір на надання готельних послуг від імені та на користь споживача;
  • здійснює оплату за цим договором (надає гарантії щодо оплати за цим договором) (п. 1.3 Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації від 16.03.2004 р. № 19).

ПКУ не обмежує право юридичних осіб сплачувати турзбір замість фізичних осіб. Але на момент розміщення таких осіб у місці проживання (ночівлі) мають здійснити оплату турзбору та підтвердити про таку сплату від імені платника турзбору. Адже в податкового агента як суб’єкта ведення бухобліку та нарахування податкових зобов’язань має бути підтверджувальний первинний документ. Він містить відомості про господарську операцію щодо сплати певної суми коштів платником турзбору або юридичною особою від імені платника турзбору.

Облік і звітність

Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо можливості зберігання частини готівки, що проведена через РРО у сейфі на місці проведення розрахунків з проведення операції «службова видача» від 03.02.2020 р. № 432/6/99-00-05-04-01-06/ІПК роз’яснила, як уникнути порушення, якщо підприємство вирішило здавати не всю виручку, а лише її частину, а іншу зберігати в скриньці реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО) та сейфі.

На думку представників податкового відомства, це можна зробити за умови знаходження сейфу на місці проведення розрахунків. Але сума готівкових коштів на місці проведення розрахунків (у скриньці РРО та сейфі) повинна відповідати сумі коштів, зазначеній у денному звіті реєстратора.

Унесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватися через РРО з використанням операцій «службове внесення» та «службова видача», якщо такі внесення чи видача не пов’язані з проведенням розрахункових операцій. Крім того, операцію «службове внесення» використовують для реєстрації суми готівки, яку зберігають на місці проведення розрахунків на момент реєстрації першої розрахункової операції, яку проводять після виконання «Z-звіту».

Водночас готівку, що надходить до кас, оприбутковують у день її одержання в повній сумі (п. 11 р. II Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Нацбанку від 29.12.2017 р. № 148).

Отже, щоб уникнути можливого порушення законодавства, слід обумовити таку ситуацію у внутрішньому наказі по підприємству, у якому зазначити, що в сейфі, розміщеному на місці проведення розрахунків, має зберігатись лише виручка від реалізації з використанням РРО.

Контроль і відповідальність

Верховна Рада України прийняла за основу законопроєкт № 1220 щодо усунення законодавчих колізій та прогалин.

Реєстрація прав на майно та їх обтяжень

Запропоновано внести зміни до Закону «Про нотаріат» і надати нотаріусам право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також для виконання інших, наданих законом, повноважень.

Посвідчувальні написи також вчинятимуться під час видачі дубліката документа, накладенні заборони відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно).

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Місце вчинення нотаріальних дій, засвідчення документів

Також передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися у приміщенні дипломатичного представництва або консульської установи. Посадові особи консульських установ України зможуть засвідчувати вірність копій документів та справжність підпису на документах.

Посвідчення факту, що фізична особа є живою

Нотаріус посвідчує факт, що фізична особа є живою, на її прохання.

За зверненням законних представників (батьків, усиновителів, опікуна) посвідчується факт, що живою є малолітня дитина, недієздатна фізична особа.

Водночас факт, що живою є неповнолітня дитина, фізична особа з обмеженою дієздатністю, посвідчується за їх зверненням і за згодою законних представників (батьків, усиновителів, піклувальників).

На підтвердження того, що особа є живою, видається свідоцтво.

Посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці

Посвідчивши факт перебування людини в певному місці, нотаріус видає свідоцтво.

Факт посвідчується на прохання фізособи; за зверненням законних представників малолітньої, недієздатної особи; за зверненням неповнолітньої, особи з обмеженою дієздатністю (за умови згоди законних представників).

Праця та заробітна плата

Державна служба зайнятості роз’яснила, що таке «необґрунтована» відмова у прийнятті на роботу.

Кожна людина має право реалізувати свої здібності до праці й може претендувати на роботу відповідно до покликання. Проте роботодавці самостійно ухвалюють рішення щодо вибору кандидатів на посаду, які відповідають їхнім вимогам та уявленням. Збалансувати інтереси тих, хто шукає місце роботи, і тих, хто його пропонує, покликане законодавство у сфері зайнятості. Проте в разі застосування його норм виникає чимало запитань, зокрема, через наявність оціночних понять. Таким, зокрема, є поняття «необґрунтованої» відмови у прийнятті на роботу.

Так, встановлення обмежень або переваг під час укладення трудового договору на підставі певних персональних ознак шукачів роботи може розумітися як дискримінація, окрім випадків, коли різне ставлення передбачене в законодавстві. Існує низка обставин, які роблять законною відмову у працевлаштуванні. Зокрема, вимоги можуть стосуватися:

  • наявності громадянства України (наприклад, для посад державної служби);
  • віку (зокрема, для робіт із важкими і шкідливими умовами або робіт, що можуть зашкодити моральному розвитку неповнолітніх);
  • статі (наприклад, для робіт із важкими і шкідливими умовами праці);
  • рівня освіти (приміром, медичним працівником може працювати особа з відповідною освітою);
  • стажу (наприклад, допустимою є вимога мінімального стажу роботи за спеціальністю для зайняття посади);
  • стану здоров’я (зокрема, до роботи на судні допускаються особи, визнані придатними для цього за станом здоров’я);
  • судимості чи заборони займати певні посади (приміром, особи, які мають судимість за корисливий злочин, не можуть обіймати керівні посади й посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю) тощо.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватися законодавством України (ст. 22 Кодексу законів про працю України, далі – КЗпП). Це означає, що роботодавець не може ставити вищі вимоги щодо наявності освіти, ніж це передбачено відповідними кваліфікаційними довідниками.

Роботодавець має право відмовити претенденту, якому за медичним висновком така робота протипоказана за станом здоров’я. Також працедавець може запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному підприємстві осіб, які є близькими родичами чи свояками, у випадках, зазначених у ст. 251 КЗпП.

Експерти Державної служби зайнятості дали поради роботодавцеві.

  • Роботодавець повинен з’ясувати, чи не належить претендент на робоче місце до категорій, яким заборонено відмовляти в прийомі на роботу. Також слід встановити, чи обов’язковою є письмова форма надання відмови (ст. 184 КЗпП).
  • Роботодавець зобов’язаний письмово обґрунтувати відмову у працевлаштуванні безробітних, які направлені до роботодавця центром зайнятості. На корінці направлення на працевлаштування, яке центр зайнятості видає безробітному для відвідування ним роботодавця, графу «Відповідь про прийняте рішення» (щодо працевлаштування) працедавець заповнює особисто. Він ставить позначку (або наводить пояснення) напроти належної причини відмови у працевлаштуванні.
  • Варто пам’ятати, що не може вважатись обґрунтованою відмова, якщо претендент на робоче місце навіть не пройшов співбесіду. Необхідно проаналізувати інформацію про навички та здібності кандидата та зіставити їх з вимогами, передбаченими в посадовій інструкції.
  • У широкому розумінні «необґрунтованою» вважається відмова, яка не містить конкретних причин або посилається на мотиви, які не пов’язані з діловими або професійними якостями претендента на робоче місце. Необхідним є посилання на норми законодавства, а відсутність «ділових якостей» має бути доведена (слід зазначити, яких саме якостей бракує претенденту). Не буде вважатися необґрунтованою відмова у прийомі, якщо на підприємстві відсутня відповідна вакансія. За наявності письмової вимоги оформити відмову у прийнятті на роботу роботодавець повинен викласти підстави в письмовій формі. Вважається, що така відмова має бути надана одразу після прийняття на посаду іншого претендента.
  • Неприпустимо відмовляти у працевлаштуванні з дискримінаційних мотивів. Перелік ознак, за якими забороняється обмеження прав, міститься, зокрема, у ст. 21 КЗпП.

У разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», далі – Закон), з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення (ст. 53 Закону). Станом на сьогодні розмір такої санкції становить 9 446 грн.

Якщо ж претендент на робоче місце не належить до певних категорій громадян, то в разі встановлення інспектором Держпраці необґрунтованості відмови в працевлаштуванні дії роботодавця можуть трактуватись як порушення інших вимог законодавства про працю. Згідно зі ст. 265 КЗпП таке порушення карається фінансовою санкцією в розмірі однієї мінімальної зарплати.

Окрім того, чинне законодавство дає змогу оскаржити таку відмову в суді. Як встановлено в ч. 2 ст. 232 КЗпП, у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:

1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на підприємство, в установу, організацію;

3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину з інвалідністю, а одиноких матерів (батьків) – у разі наявності дитини віком до 14 років;

4) виборних працівників після закінчення строку повноважень;

5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір.

Судова практика

Верховний Суд України розглянув скаргу про врахування постійним представництвом у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість (далі – ПДВ), сплачених материнською компанією в рамках господарської діяльності цього представництва.

Відповідно до позиції контролерів, кошти, сплачені материнською компанією за межами України нерезидентам за надані на території України послуги, не можуть бути враховані представництвом у складі від’ємного значення за спірний період, і, як наслідок, заявлені до бюджетного відшкодування. Адже такі кошти не є сплаченими отримувачем послуг всупереч положенням абз. «б» п. 200.4 ПКУ.

Водночас позивач вказав на те, що представництво, з огляду на особливості українського законодавства, не мало права самостійно перераховувати кошти на рахунки юросіб-нерезидентів, окрім юрособи-нерезидента, інтереси якої воно представляє. Враховуючи зазначене, відповідну оплату постачальникам послуг здійснювала материнська компанія.

Проаналізувавши норми ПКУ, Верховний Суд України постановою від 09.12.2019 р. у справі № 805/1740/16-а встановив таке.

У випадку реєстрації представництва нерезидента платником ПДВ на нього поширюються норми ПКУ, передбачені для платників ПДВ. Постійне представництво, зважаючи на вимоги чинного законодавства України, позбавлене можливості здійснювати перерахування зі свого поточного рахунку коштів на рахунок юрособи-нерезидента, окрім тієї особи, яку воно представляє. Утім, останнє, як платник ПДВ у разі придбання в процесі господарської діяльності послуг, які постачаються нерезидентами на митну територію України, має право скласти податкову накладну, яка є підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту наступних періодів. Щоправда, за умови, що податкові зобов’язання за нею включені до податкової декларації відповідного періоду.

Отже, зазначений висновок контролюючого органу суд вважає помилковим.

З 01.01.2015 року однією з обов’язкових умов, з якими пов’язується право платника податків на отримання бюджетного відшкодування, є факт сплати таких сум до Держбюджету або постачальникам.

У цьому випадку за господарськими операціями з надання послуг нерезидентами представництву з місцем їх постачання на митній території України фактичної сплати ПДВ не було. Але в силу приписів п. 200.12 ПКУ представництво правомірно відобразило такі суми у складі податкових зобов’язань попереднього звітного періоду та податкового кредиту наступних періодів.

На переконання колегії суддів, сформоване за таких обставин від’ємне значення не може бути використане платником податків у складі сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню. Його можна використати тільки для погашення податкового боргу (якщо він є) або включити до складу податкового кредиту наступного звітного періоду. Отже, сума є такою, що протиправно була включена позивачем до складу сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню, але правомірно відображена як складова сформованого у попередні періоди від’ємного значення.

Інше

Кабінет Міністрів України зняв заборону на провадження космічної діяльності приватними підприємствами. Таке рішення прийнято на реалізацію Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання космічної діяльності».

Зокрема, передбачається, що відтепер суб’єкти господарювання приватної форми власності можуть отримати дозвіл на здійснення таких видів космічної діяльності:

1) випробування (окрім комп’ютерних) ракет-носіїв, зокрема їх агрегатів та складових частин і космічних апаратів;

2) запуски ракет-носіїв та/або космічних апаратів;

3) управління космічними апаратами на навколоземній орбіті або в космічному просторі;

4) повернення космічних апаратів та/або їх складових частин, що повертаються з навколоземної орбіти або космічного простору на Землю.

Крім цього, приватні підприємства, які мають намір здійснювати космічну діяльність, мають подати центральному органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері космічної діяльності, декларацію про провадження господарської діяльності. Така декларація є інструментом входження на ринок космічних технологій для суб’єктів космічної діяльності приватної форми власності.

На тему
Запит прийнято!
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш спеціаліст.
Гарного вам дня!
Запит не прийнято.
Ви можете зв'язатися з представниками «Де Візу» за тел. +38 (044) 279-0000
Гарного вам дня!
Долучайся до
команди "De Visu"
Ми переконані, що успіх нашого бізнесу залежить від працівників, тому ми заохочуємо кожного з них до розкриття власного потенціалу та здібностей.

Якщо ви відповідальні, орієнтовані на досягнення високих результатів своєї діяльності та прагнете до постійного розвитку й самовдосконалення, запрошуємо вас приєднатися до нашої команди.

дізнатися більше
112
працівників наразі в усіх філіях "De Visu" Group
Кар'єра