Огляд законодавства

29 березня – 02 квітня 2021 року. В Україні цифрові паспорти прирівняли до паперових

Міністерство цифрової трансформації України повідомило, що українцям достатньо мати з собою телефон з цифровим паспортом для будь-якої життєвої ситуації, що потребує паспорта. Біометричний паспорт та ID-картка в «Дії» з 23 серпня 2021 року на законодавчому рівні стануть повним аналогом паперового та пластикового, а Україна – новатором у сфері використання цифрових документів.

Верховна Рада ухвалила Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (законопроєкт № 4355) про цифрові паспорти.

«Україна – перша країна у світі, що запустила цифрові паспорти та законодавчо прирівняла їх до звичайних документів. Користувачі «Дії» більше не стикатимуться з ситуаціями, коли цифровий паспорт не приймають. Це не просто важлива подія в історії сучасної України та великий крок до впровадження режиму «без паперу». Це унікальний світовий кейс, яким можна і варто пишатися», – сказав Віцепрем’єр-міністр – Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.

Мінцифра запустила цифрові паспорти в мобільному застосунку «Дія» у квітні минулого року. Цифрові паспорти набагато безпечніші і комфортніші, ніж паперові. Зараз ними можуть користуватися близько 20 млн українців – більше 5,5 млн з них мають ID-картку і ще 18 млн є власниками закордонних біометричних паспортів. Від запуску користування ними було експериментальним проєктом та регулювалося відповідною постановою Кабінету Міністрів України.

«Законопроєкт забезпечить можливість використання електронних документів у мобільному застосунку на рівні зі звичайними паспортами. Це перший крок до запровадження безпаперового режиму в Україні – коли державні органи не матимуть права вимагати паперові документи, якщо інформація вже є у реєстрах. Ви зможете обирати, який паспорт ви сьогодні використаєте», – додав Голова Комітету з питань цифрової трансформації Михайло Крячко.

Цифрові паспорти можна буде пред’являти на території України для посвідчення особи та підтвердження громадянства, крім випадків перетинання державного кордону, в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї. Також схвалений законопроєкт визначає термінологію, зокрема застосування е-паспортів.

Українці вже можуть користуватися цифровими паспортами в більшості життєвих ситуацій. Їх приймають ЦНАПи для надання державних послуг, державні установи та суди. Цифрові паспорти можна використовувати для отримання відправлень на пошті, для підтвердження віку в супермаркетах, у банках – для підтвердження особи та здійснення касових операцій, а також для відкриття банківського рахунку онлайн. З цифровими паспортами також можна подорожувати Україною літаком і потягом, заселятися в готель тощо.

Цифровими документами у смартфоні користуються також у Польщі, Південній Кореї. Схожі проєкти впроваджуються у Великобританії, Фінляндії, США. Громадяни Естонії користуються цифровою ID-карткою, з якою можуть онлайн отримувати державні послуги, керувати банківськими рахунками, голосувати через інтернет. Однак саме Україна – перша держава світу, де цифрові паспорти у смартфоні юридично отримали таку саму силу, що й паперові та пластикові документи.

У вересні 2021 року Україна розпочне входження в режим «без паперу» – державні органи не матимуть права вимагати паперові документи, якщо необхідна інформація вже є в реєстрах. І ухвалення закону про цифрові паспорти – один з найважливіших кроків до цього, адже саме паспорт є основним документом для отримання державних послуг. Це також дасть старт масштабній цифровізації бізнесу та держави і спростить внутрішні процеси із запуску нових цифрових продуктів.

Законопроєкт розроблено за сприяння Програми EGAP, що фінансується урядом Швейцарії та реалізується Фондом Східна Європа, SURGe за підтримки уряду Канади.

Державна податкова служба України в категорії 201.06.02 «ЗІР» відповіла на таке запитання: «За який звітний період платники ЄП першої – третьої груп вперше подають додаток 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» у складі податкової декларації платника ЄП – ФОП за формою, затвердженою наказом Мінфіну від 19.06.2015 р. № 578 (у редакції наказу Мінфіну від 09.12.2020 р. № 752)?»

Платники єдиного податку першої та другої груп вперше подають до контролюючого органу додаток 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» у складі податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця, затвердженої наказом Мінфіну від 19.06.2015 р. № 578 (у редакції наказу Мінфіну від 09.12.2020 р. № 752), за 2021 рік, граничний термін подання якого до 01 березня 2022 року.

Платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи) подають додаток 1 у складі декларації за IV квартал 2021 року до 09 лютого 2022 року.

Державна податкова служба України в категорії 101.24 «ЗІР» відповіла на запитання «Яким чином покупець повинен зменшити податковий кредит, якщо продавець відмовляється надіслати йому розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної?».

Відповідно до п. 192.1 ПКУ, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування (далі – РК) до податкової накладної (далі – ПН), складеному в порядку, встановленому для ПН, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН).

Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача – платника податку, підлягає реєстрації в ЄРПН:

  • постачальником (продавцем) товарів/послуг, якщо передбачається збільшення суми компенсації їх вартості на користь такого постачальника або якщо коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації;
  • отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу.

Підпунктом 3 п. 4 розд. V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну від 28.01.2016 р. № 21 (далі – Порядок № 21), передбачено, що коригування податкового кредиту відображається в рядку 14 податкової декларації з ПДВ (далі – декларація).

При заповненні рядка 14 обов’язковим є подання додатку 1 «Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1)» до декларації, що заповнюється відповідно до контрагентів (далі – додаток 1).

Формою додатку 1 передбачено, що в разі коригування податкового кредиту згідно зі ст. 192 ПКУ платнику податку слід заповнювати таблицю 2.2 розд. ІІ додатку «Відомості про коригування податкового кредиту згідно зі ст. 192 ПКУ», яка заповнюється відповідно до контрагентів.

Пунктом 6 розд. ІІІ Порядку № 21 визначено, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Ураховуючи зазначене, якщо продавець відмовляється надіслати розрахунок коригування до податкової накладної, платник податку – покупець повинен зменшити податковий кредит незалежно від факту отримання розрахунку коригування до податкової накладної. Таке коригування відображається в рядку 14 розд. ІІ декларації (є обов’язковим заповненням таблиці 2.2 додатка 1) на підставі бухгалтерської довідки.

Державна податкова служба України через Офіс великих платників податків нагадала, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 р. № 466-ІХ (далі – Закон № 466-ІХ) внесено зміни до ПКУ в частині оприлюднення та подання фінансової звітності.

Змінами, внесеними до п. 46.2 ПКУ, передбачено, що платники податку на прибуток, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі – Закон № 996) зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом, подають контролюючому органу річну фінансову звітність, яка підлягає оприлюдненню разом з аудиторським звітом у строк не пізніше 10 червня року, наступного за звітним.

Порядок подання та оприлюднення фінансової звітності разом з аудиторським висновком регулює ст. 14 Закону № 996.

Відповідно до п. 3 зазначеної статті залежно від категорії суб’єкта господарювання фінансову звітність разом з аудиторським висновком повинні подавати:

  • підприємства, що становлять суспільний інтерес (крім великих підприємств, які не є емітентами цінних паперів), публічні акціонерні товариства, суб’єкти природних монополій на загальнодержавному ринку та суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях – не пізніше ніж до 30 квітня року, що настає за звітним періодом, мусять оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським висновком на своїй вебсторінці (у повному обсязі) та в інший спосіб у випадках, визначених законодавством;
  • великі підприємства, які не є емітентами цінних паперів, та середні підприємства – не пізніше ніж до 01 червня року, що настає за звітним періодом, повинні оприлюднювати річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком на своїй вебсторінці (у повному обсязі);
  • інші фінансові установи, що належать до мікропідприємств та малих підприємств, – не пізніше ніж до 01 червня року, що настає за звітним періодом, мусять оприлюднювати річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком на власній вебсторінці (у повному обсязі).

Ураховуючи те, що зміни набрали чинності 23 травня 2020 року, вперше норма цього пункту щодо обов’язкового подання річної фінансової звітності разом з аудиторським звітом у строк не пізніше 10 червня року, наступного за звітним, застосовується в 2021 році за підсумками 2020 звітного року.

У разі неподання (несвоєчасного подання) річної фінансової звітності разом з аудиторським звітом, яка підлягає оприлюдненню, застосовується відповідальність, передбачена п. 120.1 ПКУ для подання податкових декларацій (розрахунків).

Державна служба з питань праці України роз’яснила ситуацію, пов’язану із примусом працівника до звільнення. До Держпраці звернулася представниця підприємства, одинока мати, з проханням надати роз’яснення щодо примусу до звільнення. Заявниця скаржиться, що її посада не скорочується, проте її примусили написати заяву на звільнення за угодою сторін і навіть не запропонували іншу посаду.

Право на працю – одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених в Конституції України. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч. 1 ст. 43 Конституції України).

Примус працівника до звільнення з роботи є протизаконним, оскільки Конституція України гарантує кожному громадянинові захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43). Ця гарантія забезпечується шляхом закріплення низки вимог до порядку припинення трудового договору.

Розірвати трудові відносини можна тільки за наявності на те законних підстав. Перелік таких підстав закріплений у Кодексі законів про працю України (ст.ст. 36, 38–41, 43, 45) (далі – КЗпП).

Зокрема, відповідно до положень ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) підставами припинення трудового договору є:

  • угода сторін;
  • закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення;
  • призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 119 цього Кодексу;
  • розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст. 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.ст. 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45);
  • переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
  • відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;
  • набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження цієї роботи;
  • підстави, передбачені контрактом;
  • підстави, передбачені іншими законами.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті (а саме: зміни в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню роботи; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу) допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП звільнення вагітних і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч. 6 ст. 179), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Таким чином, примус до звільнення – протизаконна дія роботодавця, що належить до порушення законодавства про працю.

Відповідно до положень ст. 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

На тему
Запит прийнято!
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш спеціаліст.
Гарного вам дня!
Запит не прийнято.
Ви можете зв'язатися з представниками «Де Візу» за тел. +38 (044) 279-0000
Гарного вам дня!
Долучайся до
команди "De Visu"
Ми переконані, що успіх нашого бізнесу залежить від працівників, тому ми заохочуємо кожного з них до розкриття власного потенціалу та здібностей.

Якщо ви відповідальні, орієнтовані на досягнення високих результатів своєї діяльності та прагнете до постійного розвитку й самовдосконалення, запрошуємо вас приєднатися до нашої команди.

дізнатися більше
112
працівників наразі в усіх філіях "De Visu" Group
Кар'єра