Огляд законодавства

11 – 15 січня 2021 року. На бізнес покладається відповідальність за відсутність масок у клієнтів та персоналу

Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.12.2020 р. № 1113-IX, який набрав чинності 14 січня 2021 року.

Слід нагадати, що цим законом внесено зміни до ст.ст. 46, 47 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якими визначається, що фінансові санкції у формі штрафу в розмірі від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 3 400 до 5 100 грн) встановлюються для юридичної особи, фізичної особи – підприємця за:

  • допуск особи у громадські будинки, споруди, де здійснюється обслуговування населення, та громадський транспорт у період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, без попередження, донесеного в будь-якій формі та в будь-який спосіб, про необхідність одягнути засіб індивідуального захисту органів дихання, зокрема респіратор або захисну маску, що закриває ніс та рот, у тому числі виготовлений самостійно;
  • відсутність реагування на перебування в таких місцях осіб без вдягнутих засобів індивідуального захисту (усне зауваження про необхідність одягнути засіб індивідуального захисту, припинення обслуговування, виклик представника Національної поліції з повідомленням про адміністративне правопорушення);
  • обслуговування споживачів у період дії карантину працівниками суб’єктів господарювання та/або безпосередньо фізичною особою – підприємцем без вдягнутих засобів індивідуального захисту органів дихання, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот.

Також законом визначається, що складати постанови про накладення штрафів та застосування фінансових санкцій уповноважені посадові особи територіальних органів центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Кабінет Міністрів України нагадав, що 16 січня 2021 року набула чинності ст. 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». З цього дня відбудеться остаточний перехід сфери обслуговування на державну мову. Відповідно до закону всі надавачі послуг незалежно від форми власності зобов’язані обслуговувати споживачів і надавати інформацію про товари та послуги українською мовою.

«На практиці це означає, що український споживач нарешті отримає право на обслуговування державною мовою за замовчуванням – у супермаркеті чи в інтернет-магазині, у кав’ярні чи ресторані, у банку чи в аптеці, на АЗС чи на вокзалі, у спортзалі чи бібліотеці тощо. Винятків небагато: лише на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для обох сторін», – сказав Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

«Варто пам’ятати, що вимога щодо обслуговування державною мовою стосується не лише сфери торгівлі. Йдеться також про освітні послуги (у т. ч. гуртки і секції), медичне обслуговування, надання соціальних послуг тощо», – наголосив він.

Тарас Кремінь також зазначив, що українською має подаватися інформація в цінниках, інструкціях, технічних характеристиках, маркуванні, квитках, меню тощо. При цьому він зауважив, що інформація державною мовою про товари та послуги може дублюватися й іншими мовами.

«У разі порушення права на отримання інформації та послуг українською мовою споживачеві доцільно, насамперед, звернутися до працівника відповідної установи з проханням обслуговувати його українською, до менеджера або вищої керівної посадової особи з проханням виправити ситуацію, зафіксувати порушення у книзі скарг. Кожен громадянин також може скласти скаргу на ім’я Уповноваженого із захисту державної мови, направити її письмово або електронною поштою на адресу Уповноваженого. При цьому важливо надати максимально повну інформацію про суб’єкт господарювання, обставини та докази, що підтверджують порушення», – розповів Тарас Кремінь.

Державна податкова служба України нагадала, що Податковим кодексом України визначено, що з 1 січня 2021 року під час проведення розрахункових операцій за надані платні послуги у сфері охорони здоров’я застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – ПРРО) є обов’язковим.

Водночас, ст. 9 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР передбачено, що РРО/ПРРО не застосовується в разі здійснення розрахунків за надані платні послуги у сфері охорони здоров’я у безготівковій формі (з рахунку на рахунок), через банківські установи та виключно через сервіси переказу коштів або за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування.

Так, зокрема, у разі отримання сімейним лікарем, який зареєстрований приватним підприємцем, коштів на власний рахунок, застосування РРО не потрібне.

Державний центр зайнятості розповів про особливості дистанційної (надомної) роботи.

Як відомо, під час карантину роботодавці більше стали використовувати форму дистанційної (віддаленої) роботи. Поширення коронавірусної хвороби змусило посадовців ужити заходів щодо вдосконалення законодавства в цій сфері. Так, у 2020 році з’явилася ст. 60 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), яка визначає особливості дистанційної та надомної роботи. Як зазначає Міністерство соціальної політики України, раніше питання праці надомників регулювалися переважно положенням ще радянських часів, а також колективним договором. Нові положення дали змогу зберегти робочі місця тисячам людей, які могли виробляти продукцію або виконувати свої трудові функції із використанням інформаційно-комунікаційних технологій вдома.

Державний центр зайнятості нагадує про основні особливості роботи поза межами приміщення роботодавця.

1. Обов’язковість укладення трудового договору про надомну (дистанційну) роботу в письмовій формі

Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим у разі укладення трудового договору про дистанційну (надомну) роботу (п. 61 ч. 1 ст. 24 КЗпП). На час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися в наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення в письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.

2. Рівність надомних (дистанційних) працівників з працівниками, що виконують роботу в приміщенні роботодавця

Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені наявним трудовим договором (ст. 60 КЗпП). При цьому для надомників, організаційно-технічні умови праці яких близькі до прийнятих під час розрахунку норм виробітку для робітників, що виконують аналогічні роботи в виробничих умовах, встановлюються ті ж норми, що й для зазначених працівників.

3. Особливості обліку робочого часу надомних (дистанційних) працівників

У разі дистанційної (надомної) роботи працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених ст.ст. 50 і 51 цього Кодексу (ст. 60 КЗпП).

Водночас роботодавець зобов’язаний вести облік усіх надомників, яким він надає роботу, та вести реєстраційні листи робочих завдань, доручених надомнику, із зазначенням часу, відведеного для виконання завдань, наголошують компетентні органи.

4. Компенсація деяких витрат надомним (дистанційним) працівникам

Працівники можуть виконувати роботу на власному обладнанні. При цьому слід пам’ятати про зміст ст. 125 КЗпП. Працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію). Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в централізованому порядку, визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з працівником.

Адміністрація може дозволяти надомникам виготовлення виробів для підприємства з власних матеріалів і з використанням особистих механізмів та інструментів. Перелік видів власних матеріалів і кількість виготовлених з них виробів, а також порядок надання сировини і матеріалів визначаються в галузевій інструкції.

Організація в надомних умовах трудових процесів допускається тільки для осіб, які мають необхідні житлово-побутові умови, а також практичні навички або можуть бути навчені цим навичкам для виконання певних робіт.

За погодженням сторін надомнику можуть відшкодовуватися витрати, пов’язані з виконанням для підприємства роботи вдома (електроенергія, вода тощо). Це питання має бути вирішено під час укладання трудового договору, зазначає Мінсоцполітики.

5. Переважне право окремих категорій осіб виконувати роботу вдома

Переважне право на укладення трудового договору про роботу вдома надається:

  • жінкам, які мають дітей віком до 15 років;
  • інвалідам і пенсіонерам (незалежно від виду призначеної пенсії);
  • особам, які досягли пенсійного віку, але не одержують пенсію;
  • особам зі зниженою працездатністю, яким у встановленому порядку рекомендована праця в надомних умовах;
  • особам, які здійснюють догляд за інвалідами або членами сім’ї, які тривало хворіють та за станом здоров’я потребують догляду;
  • особам, зайнятим на роботах із сезонним характером виробництва (у міжсезонний період), а також навчаються в очних навчальних закладах;
  • особам, які з об’єктивних причин не можуть бути зайняті безпосередньо на виробництві в цій місцевості (наприклад, у районах і місцевостях, що мають вільні трудові ресурси).

За бажанням жінки або інші особи, які фактично доглядають за дитиною до трьох років у період їх перебування у відпустці по догляду за дитиною, можуть працювати вдома (ч. 8 ст. 179 КЗпП). Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою можливості виконання роботи вдома (ч. 4 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

На тему
Запит прийнято!
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш спеціаліст.
Гарного вам дня!
Запит не прийнято.
Ви можете зв'язатися з представниками «Де Візу» за тел. +38 (044) 279-0000
Гарного вам дня!
Долучайся до
команди "De Visu"
Ми переконані, що успіх нашого бізнесу залежить від працівників, тому ми заохочуємо кожного з них до розкриття власного потенціалу та здібностей.

Якщо ви відповідальні, орієнтовані на досягнення високих результатів своєї діяльності та прагнете до постійного розвитку й самовдосконалення, запрошуємо вас приєднатися до нашої команди.

дізнатися більше
112
працівників наразі в усіх філіях "De Visu" Group
Кар'єра