Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо необхідності складання податкової накладної та нарахування податкових зобов’язань з ПДВ з усього розміру лізингових платежів, за виключенням лізингової винагороди» від 14.01.2019 р. № 118/6/99-99-15-03-02-15/ІПК розглянула таку ситуацію. Платник ПДВ (лізингодавець) домовився з контрагентом, що він купить для нього обладнання і здасть йому в оренду (лізинг), з подальшим викупом. За свою послугу лізингодавець отримає прибуток (лізингову винагороду). Таким чином, за договором фінансового лізингу одна сторона (лізингодавець) зобов’язується придбати у продавця певну річ і передати цю річ у користування лізингоотримувачу на певний строк (не менше року) за встановлену плату (лізингові платежі).
Які наслідки з ПДВ за такими операціями?
Лізингодавець на дату фактичної передачі об’єкта фінансового лізингу лізингоотримувачу, зобов’язаний нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ, виходячи з договірної вартості об’єкта фінансового лізингу та скласти, і зареєструвати в ЄРПН податкову накладну за такою операцією.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо оподаткування ПДВ операцій з відповідального зберігання легкових автомобілів» від 15.01.2019 р. № 140/6/99-99-15-03-02-15/ІПК повідомила, що операція з передачі дилерові легкових автомобілів на відповідальне зберігання для підприємства не є об’єктом оподаткування ПДВ. За такої передачі підприємство не визначає податкових зобов’язань, а дилер ̶ податкового кредиту. Водночас надання послуг зі зберігання майна для дилера є об’єктом оподаткування ПДВ.
У разі постачання легкових автомобілів дилерові податкові зобов’язання з ПДВ у підприємства виникають за правилом «першої події». Податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, є для дилера підставою включити суми ПДВ до податкового кредиту.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо оподаткування ПДВ операцій з передачі товариством учаснику корпоративних прав та акцій, що належать товариству, за наслідком виходу такого учасника з товариства» від 15.01.2019 р. № 138/6/99-99-15-03-02-15/ІПК повідомила, що коли підприємство повертає одному із засновників його внесок у вигляді коштів або корпоративних прав та акцій інших суб’єктів, що належать підприємству, об’єкта оподаткування ПДВ не виникає.
Проте, якщо підприємство поверне засновникові його внесок майном, це вважатимуть постачанням товару. Відповідно, таке майно буде об’єктом оподаткування ПДВ на загальних підставах.
Державна фіскальна служба України у категорії 301.06 «ЗІР» відповіла на запитання, які показники відображаються у графі 3 таблиці 1 додатка 5 Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого ЄСВ?
Отже, у графі 3 «Сума чистого доходу (прибутку), заявлена в податковій декларації / Самостійно визначена сума доходу / Частка розподіленого доходу» таблиці 1 Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 річна), затвердженого наказом Мінфіну від 14.04.2015 р. № 435, відображаються:
- фізичними особами – підприємцями на загальній системі оподаткування та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, – чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації. У рядках щодо кожного календарного місяця зазначається середньомісячний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом ділення річного чистого доходу (прибутку) на кількість місяців, протягом яких такий платник перебував на обліку як платник єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок);
- фізичними особами – підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, – самостійно визначена сума доходу. У рядках щодо кожного календарного місяця зазначається сума доходу, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць;
- членами фермерського господарства – частка розподіленого доходу, отриманого такими платниками від чистого прибутку фермерського господарства у звітному році, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. В рядках щодо кожного календарного місяця зазначається середньомісячний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом ділення річного розподіленого доходу на кількість місяців, протягом яких такий платник перебував на обліку як платник єдиного внеску.
Фізичні особи-підприємці, в таблиці 1 заповнюють усі колонки. Для «спрощенців» в таблиці 1 колонки 3 та 4 будуть однакові, бо там проставляється мінімальна заробітна плата (від редакції: йдеться про ситуації, коли ЄСВ сплачено із мінімальної заробітної плати. Якщо ФОП сплачував ЄСВ у більшому розмірі, то в графах 3 і 4 наводиться самостійно визначена сума доходу, з якої сплачено ЄСВ). Для загальної системи колонки 3 та 4 можуть бути різні. В 3 колонці суми чистого доходу, які повинні співпадати з податковими відомостями, в 4 колонці – сума в межах максимальної величини.
Звіт із помилками не вважається поданим та інформація про доходи з нього не потрапить до реєстру застрахованих осіб та не буде зарахована до страхового стажу. Для зарахування страхового стажу підприємцю необхідно виправити помилки у звітності та повторно подати річний звіт до органів державної фіскальної служби. Останній день подання Додатку 5 за 2018 рік – 11 лютого 2019 року.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо зарахування коштів зі спеціального рахунку сільськогосподарського підприємства у рахунок погашення податкових зобов’язань з ПДВ» від 16.01.2019 р. № 174/6/99-99-15-03-02-15/ІПК розглянула таку ситуацію. Платник ПДВ до 01.01.2017 р. був зареєстрований як суб’єкт спеціального режиму оподаткування ПДВ відповідно до ст. 209 Податкового Кодексу України. Наразі платник податку перебуває на загальній системі оподаткування. При цьому на його спеціальному рахунку сільгосппідприємства, відкритому у банку, обліковуються кошти, які платник податку має намір зарахувати в рахунок погашення податкових зобов’язань з ПДВ майбутніх податкових періодів. Чи можливо це?
Кошти, які на сьогодні обліковуються на спеціальному рахунку сільгосппідприємства, мають бути перераховані на поточний рахунок такого підприємства.
З огляду на те, що кошти, які акумулюються на спеціальному рахунку підприємства, є коштами такого сільгосппідприємства та не були сплачені до держбюджету, то відповідно останні не можуть бути зараховані зі спеціального рахунку сільгосппідприємства в рахунок погашення податкових зобов’язань з ПДВ, що підлягають сплаті до держбюджету.
З метою погашення податкових зобов’язань з ПДВ такі кошти необхідно перерахувати з поточного рахунка платника податку на його електронний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ.
Міністерство економічного розвитку і торгівлі України на своєму сайті нагадало, що з 1 січня 2019 року переважна більшість технічних стандартів Радянського Союзу «ГОСТ», розроблених до 1992 року, втратили чинність в Україні.
Необхідність припинення дії на території України радянських ГОСТів визначена Програмою діяльності Кабінету Міністрів України. Згідно з документом у 2015 році ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ»), яке виконує функції Національного органу стандартизації, були видані відповідні накази про скасування ГОСТів із втратою чинності протягом 2016-2018 років та з повною відмовою від них, починаючи з 1 січня 2019 року. Всього мали бути скасовані 12090 радянських ГОСТів.
Водночас, з метою зниження ризиків для бізнесу Мінекономрозвитку завчасно запропонувало всім заінтересованим сторонам надати свої пропозиції щодо скасування ГОСТів, які втратили актуальність. Крім того, Національний орган стандартизації постійно надавав роз’яснення та консультації з питань, що виникають у зв’язку зі скасуванням ГОСТів.
Протягом 2016-2018 років до Національного органу стандартизації надходили пропозиції щодо подовження термінів чинності деяких ГОСТів. Внаслідок консультацій, Національний орган стандартизації ухвалив низку наказів, згідно з якими 1173 радянські ГОСТи залишаються чинними станом на 1 січня 2019 року.
Такі ГОСТи діятимуть до 1 січня 2022 року. Зокрема, це стандарти на заміну яких наразі проводиться або передбачається проведення розробки проектів відповідних національних стандартів; стандарти, посилання на які є в нормативно-правових актах; стандарти Єдиної системи конструкторської документації; стандарти розроблені свого часу на основі міжнародних стандартів, версії яких є актуальними в наш час.
З переліком радянських стандартів, які наразі залишаються чинними, можна ознайомитись на офіційному сайті ДП «УкрНДНЦ».
Оскільки, продовження дії радянських ГОСТів після 2022 року є неможливим, Мінекономрозвитку та Національний орган стандартизації наполегливо рекомендують усім заінтересованим сторонам, які в своїй роботі використовують ГОСТи, скористатися рекомендаціями, розміщеними на сайтах Мінекономрозвитку та ДП «УкрНДНЦ» , та знайти альтернативу використанню стандартів Радянського Союзу, які фактично є регуляторними актами вже неіснуючої держави і суперечать нововведенням, запровадженим у сфері технічного регулювання України та зобов’язанням України щодо реформування сфери технічної стандартизації передбаченими Угодою СОТ та Угодою про асоціацію з ЄС.
Водночас, за потреби розробки національного стандарту на заміну відповідному радянському ГОСТу будь-яка заінтересована сторона (органи влади, асоціації виробників, підприємства, громадські організації тощо) може виступити замовником розробки такого стандарту відповідно до Закону України «Про стандартизацію» від 05.06.2014 р. № 1315-VII.
Слід нагадати, що Законом України «Про стандартизацію», який набув чинності 3 січня 2015 року, в національне законодавство України імплементовані положення Угоди СОТ про технічні бар’єри в торгівлі. Також, відповідно до Угоди про асоціацію між Україною ЄС, та Європейським Співтовариством з атомної енергії, Україна поступово впроваджує Європейські стандарти (EN) як національні стандарти, зокрема, гармонізовані європейські стандарти. Одночасно з цим Україна скасовує конфліктні національні стандарти, зокрема міждержавні стандарти (ГОСТ), розроблені до 1992 року.
Міністерство соціальної політики України в листі «Щодо квоти робочих місць для осіб передпенсійного віку» від 09.11.2018 р. № 21833/0/2-18/53 повідомило, що на підприємства, установи та організації, у яких штатна чисельність становить 20 осіб, поширюється вимога про виконання квоти, визначеної абз. 2 ч. 2 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI (далі – Закон). Відповідно до якого підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників від 8 до 20 осіб установлюється квота в розмірі не менше ніж одна особа у середньообліковій чисельності штатних працівників, якій до настання права на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV залишилося 10 і менше років.
Вимога щодо встановлення квоти в розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік поширюється на підприємства, установи та організації з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб (абз. 1 ч. 2 ст. 14 Закону).
Щодо виконання квоти в разі, якщо працівник стане особою передпенсійного віку у другій половині звітного періоду.
Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону роботодавці самостійно розраховують зазначену квоту з урахуванням чисельності осіб, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах, організаціях і належать до неконкурентоздатних на ринку праці (окрім осіб з інвалідністю).
Отже, якщо особа у звітному році отримала додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, зокрема стала особою, якій до настання права на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» залишилося 10 і менше років, і працювала у звітному році на умовах повної зайнятості, її необхідно враховувати при розрахунку квоти.
Обов’язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, зазначені в ч. 1 ст. 14 Закону, відповідно до вимог ч. 2 ст. 14 Закону та щорічне (не пізніше, ніж 1 лютого після звітного року) інформування про це державної служби зайнятості.
Відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення визначена ст. 53 Закону. Пунктом 1 ст. 53 Закону передбачено, що посадові особи органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також фізичні особи — підприємці, винні в порушенні законодавства про зайнятість населення, притягуються до відповідальності згідно із законодавством.
Крім того, п. 2 ст. 53 Закону передбачено, що в разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян, зазначених у ч. 1 ст. 14 Закону, з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову в працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
