Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» (далі − Закон). Ним приведено норми національного законодавства у сфері аудиторської діяльності у відповідність із законодавством ЄС, зокрема з положеннями Директиви 2006/43/ЄС та Регламенту 537/2014.
Також Законом уточнено механізм фінансування органу суспільного нагляду (далі — ОСН), Аудиторської палати України (перехід на змішану модель фінансування за рахунок фіксованого внеску (3 мінзарплати на фінансування ОСН і 0,3 мінзарплати — АПУ) та змінної складової частини (не більше ніж 2% від суми винагороди за договором з обов’язкового аудиту відповідного суб’єкта).
Окрім того, Законом визначено вимоги до суб’єктів аудиторської діяльності, які мають право проводити обов’язковий аудит фінансової звітності, у тому числі обов’язковий аудит державних унітарних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше ніж 50% акцій належать державі, політичних партій (застосування правил і положень, визначених винятково цим Законом).
Законом також:
- відтерміновано накладення стягнень та зменшено розміри в частині відповідальності аудиторів (з 200 мінзарплат до 200 НМДГ), а також відтерміновано штрафи в частині відповідальності за неоприлюднення фінансової звітності разом з аудиторським висновком;
- уточнено механізм страхування професійної відповідальності аудиторів, а саме: замість обов’язкового страхування запроваджують страхування цивільно-правової відповідальності, як і вимагає Директива 2006/43/ЄС;
- уточнено перелік неаудиторських послуг (визначено чіткі обмеження щодо одночасного надання послуг з обов’язкового аудиту й неаудиторських послуг);
- імплементовано вимоги європейського законодавства в частині атестації аудиторів (уточнено механізм зарахування теоретичних знань особі, яку атестують, вимоги щодо атестації встановлено залежно від досвіду роботи претендента тощо).
Закон набирає чинності 01.01.18 р. та вводиться в дію 01.10.18 р., окрім пп. 1 п. 9 р. Х «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону щодо внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, який набирає чинності через 12 місяців із дня набрання чинності цим Законом.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Про податковий облік проведення рекламної акції» від 08.12.17 р. № 2908/6/99-99-15-02-02-15/ІПК повідомила про порядок обчислення податку на додану вартість (далі − ПДВ) у разі проведення рекламної акції на кшталт «одиниця товару в подарунок».
Податківці тлумачать акційний продаж шести блоків води за ціною п’яти як дві окремі операції:
- оплатне постачання п’яти блоків води;
- безкоштовне постачання одного блоку води.
Отже, представники фіскального відомства рекомендують сплатити ПДВ з акційного подарунка виходячи з ціни придбання (для покупного товару) або звичайної ціни (для продукції власного виробництва) за п. 188.1 ПКУ. Звісно, крім цього, постачальник буде змушений обкласти ПДВ і продаж п’яти блоків води.
Державна фіскальна служба України в листі «Щодо нарахування «компенсуючих» ПДВ-зобов’язань, якщо при придбанні товарів/послуг суми ПДВ не включалися до складу податкового кредиту» від 13.09.17 р. № 20444/6/99-99-15-03-02-15 пояснила платникам податків, що компенсуючі податкові зобов’язання за покупками, використаними в пільгових чи негоспдіяльних операціях, потрібно нараховувати завжди. На виникнення умовних зобов’язань не пливає той факт, що вхідного ПДВ за придбаними товарами/послугами не включили до податкового кредиту.
Виняток — покупки, зроблені до 01.07.15 р., коли діяли інші правила відображення податкового кредиту.
Нагадаємо, що п. 198.5 Податкового кодексу України (далі − ПКУ) велить нараховувати умовний ПДВ за товарами/послугами:
- придбаними для використання в неоподатковуваних операціях — на дату їх придбання;
- придбаними для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, — на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Якщо у платника ПДВ проблеми з податковою накладною для підтвердження податкового кредиту (наприклад, її заблоковано або вона з помилками), то умовний ПДВ треба нараховувати після отримання належним чином оформленого/зареєстрованого документа. Тобто в тому звітному періоді, у якому в покупця виникли підстави для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту. Такі рекомендації дають контролери в категорії 101.06 «ЗІР».
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо виникнення податкових зобов’язань з акцизного податку по операціях списання обсягу втраченого при транспортуванні пального» від 15.12.17 р.№ 3022/6/99-99-15-03-03-15/ІПК відповіла на запитання про виникнення податкових зобов’язань з акцизного податку за операціями списання обсягу втраченого під час транспортування пального.
Головний аргумент контролерів: сукупний обсяг реалізованого та списаного пального суб’єктом господарювання не перевищує обсягів отриманого пального від інших платників акцизного податку, за які сплачено акцизний податок. Отже, у такого платника паливного акцизу немає об’єкта оподаткування у звітному періоді, визначеного пп. 213.1.12 ПКУ.
При цьому, попри відсутність зобов’язання зі сплати паливного акцизу, платнику податку треба відзвітувати з акцизу за всіма видами отриманого та реалізованого (витраченого) пального. Водночас відомості про загальні обсяги пального, втраченого як в межах, так і понад встановлені норми втрат, зазначають у графах 9 та 10 додатка 11 до декларації.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо порядку оподаткування ПДВ операцій з постачання нерезидентом резиденту рекламних послуг» від 08.12.17 р. № 2898/К/99-99-15-03-02-14/ІПК нагадала, що отримувач нерезидентських послуг не завжди зобов’язаний сплачувати ПДВ. Зокрема, коли йдеться про отримання послуг реклами, усе залежить від місця їх постачання. Тож якщо резидент отримує рекламні послуги за кордоном, то об’єкта обкладення ПДВ немає. А якщо нерезидент надав рекламні послуги на території нашої батьківщини, отримувач повинен нарахувати та сплатити ПДВ до бюджету.
Такі податкові зобов’язання ПДВшники відображають у рядку 6 декларації. А якщо обов’язок сплатити ПДВ ліг на плечі неплатника ПДВ, йому потрібно подати Розрахунок податкових зобов’язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник ПДВ, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України. Оскільки такий документ належить до податкової звітності, то подати його необхідно протягом 20 календарних днів, що настають за місяцем отримання нерезидентських послуг.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо коригування фінрезультату до оподаткування у разі ліквідації частини окремого об’єкта основних засобів» від 11.12.17 р. № 2926/6/99-99-15-02-02-15/ІПК повідомила: у разі ліквідації частини окремого об’єкта основних засобів (далі — ОЗ) підприємству, що коригує фінрезультат на різниці за р. ІІІ ПКУ, необхідно застосувати різниці за п.п. 138.1 та 138.2 ПКУ.
Вищий господарський суд України своєю постановою від 04.12.17 р. у справі № 11/173-06 одним із методів легалізації самобудів назвав визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. Для цього власник земельної ділянки надає її у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Проте такий спосіб узаконення самобудів не завжди спрацьовує. Наприклад, судді Вищого господарського суду України в постанові від 04.12.17 р. у справі № 11/173-06 відмовилися визнати право власності на самобуд, незважаючи на відсутність заперечень власника ділянки та відповідність будівель буднормам.
Обґрунтували це тим, що забудовник не дотримався законного порядку виконання будівельних робіт і введення об’єкта в експлуатацію. Тобто він не надав суду жодних доказів про наявність у нього дозвільних документів на право виконання будівельних робіт, не дотримався встановленого порядку вирішення питань забудови земельної ділянки.
Вищий господарський суд України в ухвалі від 04.12.17 р. у справі № 908/320/17 визнав: відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення управлінь праці та соцзахисту від виконання зобов’язань із виплати компенсації середнього заробітку працівників, призваних на військову службу. Мовиться про компенсацію за 2014-2015 роки, адже з 1 січня 2016 року середній заробіток мобілізованим працівникам підприємства мають виплачувати своїм коштом (ст. 119 Кодексу законів про працю України).
Утім, деякі підприємства досі намагаються отримати компенсацію за 2014-2015 роки. Так, Господарський суд Запорізької області рішенням від 13.04.17 р. у справі № 908/320/17 задовольнив позив підприємства щодо стягнення з міського управління праці та соцзахисту компенсації середнього заробітку мобілізованим працівникам, який було виплачено ще в жовтні — грудні 2015 року. Суд визначив, що підприємство виконало свої обов’язки щодо збереження місця роботи й виплати середнього заробітку мобілізованим працівникам та інформувало управління праці про розмір таких виплат шляхом подання звітів установленої форми.
Отже, ВГСУ погодився з висновками місцевого суду й залишив його рішення стосовно задоволення позову без змін.
