Державна фіскальна служба України через Офіс великих платників податків повідомила, що відповідно до п. 188.1 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) база оподаткування операцій з постачання, зокрема, самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін.
Під звичайною ціною передбачається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до ст. 39 ПКУ (пп. 14.1.71 ПКУ).
Під ринковою ціною розуміється ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець хоче їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (пп. 14.1.219 ПКУ).
Ринок товарів (робіт, послуг) – сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається з огляду на можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території (пп. 14.1.218 ПКУ).
Отже, норми ПКУ (не враховуючи норми для окремих (специфічних) видів операцій):
- визначають, що база оподаткування податком на додану вартість (далі – ПДВ) операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, що відповідають ринковим;
- встановлюють низку обов’язкових умов відповідності ціни поставки (договірної ціни) ринковій ціні, однією з яких є володіння сторонами достатньою інформацією про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах;
- передбачають можливість доведення невідповідності рівню ринкових цін договірної ціни.
Отже, у розумінні норм ПКУ звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка, своєю чергою, повинна відповідати ринковій (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг).
Пунктом 201.1 ПКУ визначено, що на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку має скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством, з електронним підписом уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений ПКУ термін (п. 201.10 ПКУ).
Пунктом 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Мінфіну від 31.12.2015 р. № 1307, визначено, що в разі постачання товарів/послуг, база оподаткування яких визначена відповідно до ст.ст. 188 і 189 ПКУ і перевищує фактичну ціну постачання таких товарів/послуг (зокрема, якщо база оподаткування визначається на основі ціни придбання товарів/послуг, звичайної ціни самостійно виготовлених товарів/послуг або балансової (залишкової) вартості необоротних активів і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, необоротних активів, визначену з огляду на їх договірну вартість, тобто ціна придбання/звичайна ціна/балансова (залишкова) вартість перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання), постачальник (продавець) складає дві податкові накладні (далі – ПН). Одну – на суму, розраховану на основі фактичної ціни постачання. Іншу – на суму, розраховану з огляду на перевищення ціни придбання/звичайної ціни/балансової (залишкової) вартості над фактичною ціною. Або може скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену ПН з урахуванням сум податку, розрахованих на основі перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо за кожною операцією з постачання товарів/послуг.
У ПН (в тому числі зведеній), яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до п. 8 цього Порядку (15 – Складена на суму перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до ст.ст. 188 і 189 ПКУ, над фактичною ціною постачання). Така ПН отримувачу (покупцю) не надається. При цьому в рядках такої накладної, відведених для зазначення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.
Отже, у разі продажу самостійно виготовлених товарів, реалізованих нижче звичайної ціни, постачальник складає дві ПН: одну – на суму, розраховану на основі фактичної ціни постачання, іншу – на суму, розраховану з огляду на перевищення звичайної ціни над фактичною.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Чи необхідно застосовувати РРО фізичній особі – підприємцю при проведенні розрахункових операцій в безготівковій формі за надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна?» від 13.03.2019 року № 1027/6/99-99-14-05-01-15/ІПК повідомила, що для проведення розрахунків за товари (послуги) суб’єкти господарювання зобов’язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО), у тому числі в разі здійснення безготівкових розрахунків за допомогою платіжних карт або платіжних систем із використанням мережі інтернет. При цьому розрахункові документи під час продажу товарів (послуг) через мережу інтернет видаються у випадку їх безпосереднього надання споживачу, під час передачі йому товару чи надання послуг. У розрахунковому документі (касовому чеку з РРО) обов’язково має бути вказано форму оплати (готівкою, електронним платіжним засобом, у кредит тощо).
Для здійснення розрахунків за товари (послуги) суб’єкти господарювання зобов’язані відповідно застосовувати РРО. Водночас у разі проведення розрахунків між суб’єктами господарювання у безготівковій формі через установи банків з розрахункового рахунку суб’єкта господарювання, який отримує товари, роботи (послуги), на розрахунковий рахунок постачальника товару, робіт (послуг) згідно з рахунком-фактурою, договором тощо РРО не застосовується.
Національний банк України на своєму офіційному сайті повідомив, що в 2018 році сума збитків українських банків від незаконних дій з платіжними картками становила 0,0092% від загального обсягу всіх операцій з платіжними картками (у 2017 році – 0,0077%, у 2016 році – 0,011%).
Тобто на один мільйон гривень видаткових операцій з використанням платіжних карток у 2018 році 92 гривні припадало на незаконні операції.
Середній розмір однієї незаконної операції – близько 2 500 гривень (у 2017 році – 2 100 гривень).
Загалом кількість незаконних дій з платіжними картками, за якими банки понесли збитки, за минулий рік зросла до 105,5 тис. випадків (у 2017 році – 77,6 тис. випадків). Традиційно найбільша кількість шахрайських операцій відбувається у великих містах (з населенням понад 1 млн осіб).
Найбільша кількість незаконних дій з платіжними картками у 2018 році відбувалась у мережі інтернет – 55,1 тис. випадків (52,2% від загальної кількості) – і в порівнянні з 2017 роком зросла в 1,4 рази.
Така негативна тенденція, насамперед, пов’язана зі зростанням кількості шахрайств із застосуванням соціальної інженерії. Шахраї минулого року найчастіше використовували цей метод під час здійснення незаконних дій з платіжними картками або їх реквізитами. Йдеться про введення в оману пересічних громадян будь-якими способами для того, щоб вони розголосили власні персональні дані, реквізити платіжних карток, коди/паролі чи здійснили переказ коштів під психологічним впливом на користь шахраїв.
Слід зауважити, що в багатьох випадках злочинці намагаються видати себе за співробітників банку (або Національного банку чи служби безпеки банку) та активно починають випитувати особисту інформацію й інші дані.
Національний банк вкотре наголосив, що представники банку (особливо НБУ) ніколи не телефонують з подібними проханнями та не мають потреби й повноважень запитувати громадян інформацію про їхні платіжні картки та рахунки.
У жодному разі не слід розголошувати реквізити платіжних карток (термін її дії, код CVС2/CVV2, ПІН-код до картки) та персональні дані, а також логін/пароль для входу у веб-банкінг, одноразові паролі для проведення додаткової автентифікації тощо.
З метою запобігання та протидії шахрайству Нацбанк рекомендує не відповідати на підозрілі телефонні дзвінки, звертатись до банку-емітента платіжної картки та перевіряти стан своїх рахунків. Крім того, варто застосовувати ліміти на проведення операцій з використанням платіжних карток, насамперед – в мережі інтернет, та користуватись послугами sms-інформування про здійснені операції.
Державна служба України з питань праці повідомила, що робити особі, яка втратила трудову книжку. Особа, яка загубила трудову книжку, зобов’язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а в разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї з написом «Дублікат» в правому верхньому кутку першої сторінки.
Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження» і «Відомості про заохочення» під час заповнення дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останнього працевлаштування на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то під час заповнення дубліката трудової книжки в розділ «Відомості про роботу» у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.
Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки. Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується за окремими періодами роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис. Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 – причина звільнення, якщо в поданому працівником документі є такі дані.
Якщо документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу в минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті відомості, що є в документах.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи в дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику.
Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
Якщо трудова книжка (вкладиш до неї) стала непридатною (обгоріла, розірвана, забруднена тощо), то власник або уповноважений ним орган за останнім місцем роботи видає працівнику дублікат трудової книжки (вкладиш до неї). При цьому на першій сторінці трудової книжки, що стала непридатною, робиться надпис «Замість видано дублікат», а книжка повертається її власнику. Під час працевлаштування на нове місце роботи працівник зобов’язаний пред’явити дублікат трудової книжки.
Дублікат трудової книжки також може бути виданий за новим місцем роботи у зв’язку з відсутністю доступу до трудової книжки працівника внаслідок надзвичайної ситуації, передбаченої Кодексом цивільного захисту України, або проведення антитерористичної операції на території, де працювала така особа.
