Кабінет Міністрів України постановою «Про внесення змін до Порядку подання фінансової звітності» від 11.07.2018 р. № 547 вніс зміни до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2000 р. № 419. Документ приведено у відповідність до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо вдосконалення деяких положень» від 05.10.2017 р. № 2164-VIII (далі – Закон).
Зокрема, постановою передбачено:
- доповнення переліку підприємств, які складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності;
- подання фінансової звітності, складеної за МСФЗ, на основі таксономії в єдиному електронному форматі;
- подання окремими категоріями підприємств разом з фінансовою звітністю звіту про управління та звіту про платежі на користь державі;
- оприлюднення фінансової звітності згідно з вимогами, встановленими Законом;
- подання консолідованої фінансової звітності.
Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування, крім абз. 8 п. 1 змін, затверджених цією постановою, який набирає чинності з 1 січня 2019 року.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Про порядок оподаткування ПДВ» від 11.07.2018 р. № 3062/6/99-99-15-03-02-15/ІПК повідомила, що операції з постачання послуг із міжнародного перевезення пасажирів, багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським, річковим та авіаційним транспортом оподатковують ПДВ за нульовою ставкою. Перевезення вважають міжнародним, якщо його здійснюють за єдиним міжнародним перевізним документом. Таким документом можуть бути:
- авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);
- міжнародна автомобільна накладна (CMR);
- накладна СМГС (накладна УМВС);
- коносамент (Bill of Lading);
- накладна ЦІМ (СІМ);
- вантажна відомість (Cargo Manifest);
- інші документи, визначені законами України.
Нульову ставку ПДВ застосовують до операцій із міжнародного перевезення вантажів уздовж усього маршруту перевезення вантажів у цілому, без поділу його на відрізки в межах митної території України та поза її межами. Але поділяти маршрут не потрібно, лише якщо перевезення здійснюють за єдиним міжнародним перевізним документом.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Про порядок оподаткування ПДВ коштів, які надійшли у вигляді компенсації з оплати земельного податку» від 16.07.2018 р. № 3126/6/99-99-15-03-02-15/ІПК повідомила, що в складі орендної плати орендар має відшкодовувати всі елементи витрат, пов’язані з наданням майна в оренду, в тому числі земельний податок.
Якщо орендодавцем є бюджетна установа, відшкодування витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, комунальні послуги та енергоносії не включають до бази оподаткування ПДВ. Якщо орендодавцем є інша особа – платник ПДВ, відшкодування будь-яких витрат включають до бази оподаткування ПДВ.
Відшкодування земельного податку й інших витрат за своєю суттю є складовою вартості послуги з оренди майна. Тому такі суми є об’єктом оподаткування ПДВ, їх включають до бази оподаткування ПДВ за відповідний звітний період.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо оподаткування допомоги, отриманої фізичною особою на лікування» від 10.07.2018 р. № 3055/6/99-99-13-02-03-15/ІПК нагадала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку, за умови документального підтвердження витрат, пов'язаних із наданням зазначеної допомоги (у разі надання коштів) (п.п. 165.1.19 ПКУ).
Водночас представники фіскального відомства зазначили, що кошти, надані юридичною особою (роботодавцем) фізичній особі (працівнику) як допомога на лікування за кордоном, не оподатковується ПДФО та військовим збором за умови документального підтвердження витрат, пов'язаних із наданням зазначеної допомоги.
До таких документів, зокрема, але не виключно належать: наявність та характеристики хвороби, патологічного стану платника податку, документи про надання послуг, що ідентифікують постачальника послуг та платника податку, якому надаються такі послуги, обсяги та вартість таких послуг: договори, платіжні та розрахункові документи, акти надання послуг, інші відповідні документи в залежності від необхідного лікування, хвороби та її стану.
Державна фіскальна служба України на загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі «ЗІР» (категорія 112.01) повідомила, що власник нерухомого майна в багатоквартирному будинку, має нарівні з іншими співвласниками нести витрати на утримання будинку пропорційно до своєї частини майна, які можуть включати також передбачену законодавством плату за землю щодо земельної ділянки під таким будинком та прибудинкову територію.
При цьому безпосереднім платником плати за землю виступає особа, щодо якої здійснено реєстрацію державних прав на земельну ділянку під будинком та прибудинкову територію (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб’єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників).
У свою чергу, орендар як житлового, так і нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку безпосередньо не набуває прав власності чи користування земельними ділянками, які б підлягали державній реєстрації за таким орендарем відповідно до законодавства.
Отже, підстав для нарахування та сплати плати за землю (у формі земельного податку чи орендної плати за землю державної чи комунальної власності) як у платника податку в нього не виникає.
Міністерство соціальної політики України в листі «Щодо середнього заробітку, що не враховується до заробітної плати для забезпечення її мінімального рівня від 18.06.2018 р. № 1056/0/101-18 повідомило, що відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) за працівником, прийнятим на військову службу (строкову, по мобілізації, за контрактом) до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, зберігається місце роботи, посада та середній заробіток.
При цьому, суми середнього заробітку, які зберігаються за зазначеними працівниками, не є заробітною платою працівника, яку роботодавець виплачує йому за виконану роботу – це виплати, які розраховуються відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (далі – Порядок).
Суми середнього заробітку не враховуються в заробітну плату для забезпечення її мінімального рівня.
У той же час пунктом 10 Порядку передбачено, що в разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулося в період, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток (в тому числі за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом по мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом) за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Національний банк України листом «Про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» від 12.07.2018 р. № 40-0006/38073 прояснив ситуацію з валютним декларуванням. Як повідомляє НБУ, послідовність подання суб'єктами підприємницької діяльності декларації про валютні цінності, що доведена листом НБУ від 17.04.2003 р. № 28-311/1929-2823 та ДПАУ № 3368/5/23-5316 тепер не застосовується. Наразі декларування здійснюється окремо в ДФС і в НБУ.
Суб'єкти господарювання можуть направляти декларацію в паперовій формі в НБУ поштою або особисто (перелік адрес наведено в листі).
Проставляння територіальними органами ДФС штампів на деклараціях, що подаються в НБУ, не потрібне.
Крім цього, НБУ звертає увагу, що Законом України від 21.06.2018 р. № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», який набуває чинності 7 лютого 2019 року, валютне декларування не передбачене.
