Міністерство фінансів України затвердило зміни до форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Мінфіну України від 20.10.2015 р. № 897.
Зазначені зміни передбачають, зокрема:
- доповнення декларації з податку на прибуток новим додатком ПП «Інформація про суми податкових пільг1», який подаватимуть платники податку, що не сплачують податок у зв’язку з отриманням податкових пільг, відповідно до постанови Кабміну від 27.12.2010 р. № 1233;
- доповнення форми декларації з податку на прибуток новими рядками для відображення податкових зобов’язань, інших штрафних санкцій та пені, визначених відповідно до Податкового кодексу України (далі – ПКУ), не пов’язаних із виправленням помилок (рядки 35–37). Значення нового рядка 35 слід враховувати під час розрахунку показника рядка 26. Також аналогічний рядок 35 «Сума збільшення податкового зобов’язання за порушення вимог цільового використання вивільнених від оподаткування коштів відповідно пунктів 142.1–142.3 статті 142 розділу III, пункту 41 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України» з’явиться в таблиці 1 додатка ВП та буде врахований в інших показниках цього додатка;
- доповнення таблиці про наявність додатків колонкою для відмітки про наявність нового додатка ПП, а також розділення колонки «ФЗ12» на дві колонки для відміток про складання фінзвітності за П(С)БО чи МСФЗ;
- визначення у примітці 1 до додатка ПН, що в рядках «Повне найменування нерезидента1» та «Місцезнаходження нерезидента1» цього додатка зазначається повне найменування нерезидента, місцезнаходження нерезидента, що вказані в контракті/договорі;
- виключення з таблиці 1 додатка ПН рядка 12 «Внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні або страхування резидентів від ризиків за межами України»;
- доповнення додатка ВП третьою таблицею про наявність поданих до декларації додатків – форм фінансової звітності за звітний (податковий) період, що уточнюється;
- викладення в новій редакції назв різниць у рядках 3.1.6, 3.1.6.1, 3.1.6.2 та 3.1.7 додатка РІ до декларації, а також доповнення цього додатка в підрозділі «Інші різниці» новим рядком 4.1.4.1 для відображення позитивної різниці між сумою будь-яких виплат (винагород) страховим посередникам та іншим особам і сумою нормативу таких витрат, передбаченої пп. 141.1.3 ПКУ.
Зазначені зміни затверджені наказом Мінфіну від 14.11.2019 р. № 481. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім змін у додаток РІ та новий додаток ПП, які набирають чинності 01.01.2020 р.
Згідно з п. 46.6 ПКУ нові форми декларацій (розрахунків) застосовують із періоду, наступного за періодом оприлюднення.
Отже, якщо зазначені зміни оприлюднять у цьому місяці (грудні 2019 року), то вперше звітувати за оновленою формою декларації з податку на прибуток відповідно до ПКУ потрібно за періоди з 01.01.2020 р.
Утім, як свідчить практика, податківці часто ігнорують це правило. Тому, найімовірніше, податківці наполягатимуть на звітуванні за оновленою формою декларації вже за поточні звітні періоди.
Державна податкова служба України через Офіс великих платників податків розповіла про відповідальність за невчасну сплату податку на прибуток.
Платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановлених ПКУ.
Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і в строки, визначені ПКУ. Цей обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором.
За невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку платник податків несе відповідальність.
При цьому за порушення законів з питань оподаткування встановлюється фінансова відповідальність, яка застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (ст. 111 ПКУ).
Пеня – сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов’язань та не сплачена у встановлені законодавством строки (пп. 14.1.162 ПКУ). Порядок нарахування пені визначено ст. 129 ПКУ.
У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання протягом визначених строків, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
- у разі затримки до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу;
- у разі затримки більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу (ст. 126 ПКУ).
Державна служба України з питань праці надала роз’яснення щодо забезпечення спецодягом медичних працівників. Відповідно до ст. 163 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) та ст. 8 Закону України «Про охорону праці» на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.
Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.
Наказом Міністерства соціальної політики від 29.11.2018 р. № 1804 затверджено Мінімальні вимоги безпеки і охорони здоров’я при використанні працівниками засобів індивідуального захисту на робочому місці. Згідно з п. 4 розділу ІІ «Загальні обов’язки роботодавців» цього наказу працівникам загальних (наскрізних) професій різних галузей промисловості засоби індивідуального захисту видаються незалежно від виду економічної діяльності підприємства за винятком випадків, коли ці професії та посади (професійні назви робіт) передбачені у відповідних Нормах безоплатної видачі ЗІЗ з урахуванням специфічних умов праці.
Фінансування та обсяги заходів з охорони праці визначаються відповідно до ст. 19 Закону та постанови Кабміну «Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці» від 27.06.2003 р. № 994. Так, згідно з цією статтею фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається разом з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.
Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше як 0,5% фонду оплати праці за попередній рік.
На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, розмір витрат на охорону праці встановлюється в колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей підприємства, установи, організації.
Переліком заходів та засобів з охорони праці, затвердженим постановою Кабміну від 27.06.2003 р. № 994, зокрема, передбачено забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям та засобами індивідуального захисту відповідно до норм, установлених законодавством про охорону праці та колективним договором або угодою (включаючи забезпечення мийними засобами та засобами, що нейтралізують небезпечну дію на організм або шкіру шкідливих речовин, у зв’язку з виконанням робіт, які не виключають можливості забруднення цими речовинами). Згідно з п. 2 цієї постанови обсяг і джерела фінансування витрат на охорону праці визначаються в колективному договорі або угоді.
З урахуванням викладеного, а також оскільки Типові галузеві норми безоплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту робітникам і службовцям установ охорони здоров’я та соціального забезпечення медичних науково-дослідних установ та учбових закладів, виробництв бактеріальних і біологічних препаратів, матеріалів, учбових наочних посібників по заготівлі, вирощуванню та обробці медичних п’явок визнано такими, що не застосовуються на території України згідно з розпорядженням Кабміну від 18.12.2017 р. № 1022-р, питання щодо безкоштовної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, у тому числі медичним працівникам, доцільно вирішувати в колективному договорі або угоді.
