Кабінет Міністрів України затвердив положення, що врегулює порядок діяльності Державної фіскальної служби шляхом поділу на Державну податкову і Державну митну служби.
Документом визначається їх правовий статус, основні завдання, права та обов’язки працівників, пов’язаних з реалізацією податкової та митної політики, а також закріплюються повноваження голів Державної податкової та Державної митної служб.
Відповідно до положення Державна податкова служба (далі – ДПС) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС. Діяльність Державної податкової служби спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через Міністра фінансів.
Положення закріплює, що Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства. Її діяльність спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через Міністра фінансів.
Затвердження положень про кожну із служб є необхідною передумовою проведення прозорого конкурсу для призначення ефективного та орієнтованого на реформи керівництва.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Щодо деяких питань трансфертного ціноутворення» від 13.02.2019 р. № 513/6/99-99-15-02-02-15/ІПК повідомила, що 01.01.2019 набрала чинності нова редакція пп. 39.2.1.5 Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Відтепер, якщо в ланцюжку господарських операцій між платником податків та нерезидентом, передбачених пп. 39.2.1.1 ПКУ, право власності на предмет (результат) такої операції, перш ніж перейти від платника податків до такого нерезидента (у разі експортних операцій) або від такого нерезидента до платника податків (у разі імпортних операцій) переходить до однієї або декількох осіб і операція між відповідним резидентом та жодною з таких осіб не визнавалася платником податку контрольованою операцією, така операція вважається контрольованою між платником податків та цим нерезидентом, якщо особи, до яких перейшло право власності:
- не виконують у такій сукупності операцій істотних функцій, пов’язаних із придбанням (продажем) товарів (робіт, послуг);
- не використовують у такій сукупності операцій істотних активів та/або не приймають на себе істотних ризиків для організації придбання (продажу) товарів (робіт, послуг).
Нова редакція пп. 39.2.1.5 ПКУ втратила посилання виключно на пов’язану особу – нерезидента та станом на тепер належить до будь-яких контрольованих операцій, передбачених пп. 39.2.1.1 ПКУ.
Якщо посередником є резидент України, тобто операції між платником податку та посередником не можуть розглядатися як контрольовані, то операції з придбання товарів платником – резидентом у нерезидента, у разі якщо право власності на такі товари переходить спочатку до іншого резидента, який не виконує істотних функцій та не використовує істотних активів, вважаються контрольованими між таким платником-резидентом та нерезидентом.
Платник-резидент у цьому випадку повинен подавати звіт про контрольовані операції.
Водночас кожен конкретний випадок стосовно визнання операцій з імпорту або експорту товарів (сировини) за допомогою посередника – резидента України, до якого переходить право власності, контрольованими операціями має розглядатися з урахуванням договірних умов, обставин здійснення відповідних операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувалися.
Державна фіскальна служба України в індивідуальній податковій консультації «Про податок на додану вартість» від 19.02.2019 р. № 614/ІПК/26-15-12-01-18 повідомила: якщо обов’язковий реквізит податкової накладної (далі – ПН), який стосується повної або скороченої назви продавця/покупця відповідає назві, зазначеній у статутних документах таких осіб, або обов’язковий реквізит ПН, який стосується податкового номера продавця/покупця, відповідає номерам, зазначеним в Реєстрі платників податку на додану вартість (далі – ПДВ) з додатковим зазначенням числових номерів філії, то ПН виправленню не підлягає.
У разі якщо обов’язковий реквізит, який стосується опису (номенклатури) товарів/послуг, зазначений іноземною мовою з причини неможливого перекладу з іноземної мови торгової марки або найменування товару на державну мову та з метою збереження ідентифікації такого товару, проте це не заважає ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов’язань, то така ПН виправленню не підлягає.
Національний банк України ухвалив постанову «Про внесення змін до Положення про застосування електронного підпису в банківській системі України» від 25.02.2019 р. № 42. Цим документом поліпшено умови застосування електронного підпису та електронної печатки в банківській системі України під час створення, оброблення та зберігання електронних документів, пов’язаних із вчиненням правочинів.
Так, нововведеннями:
- уточнено види електронного підпису та електронної печатки, які застосовуються в банківській системі України;
- конкретизовано вимоги щодо застосування кожного з видів електронного підпису та електронної печатки;
- встановлено вимоги щодо створення та зберігання електронних документів у банківській системі.
Нове положення розроблено у зв’язку з набранням чинності 07.11.2018 р. Законом України «Про електронні довірчі послуги».
Слід нагадати, що застосування безпаперових технологій під час надання банківських послуг дає змогу суттєво зменшити непродуктивні витрати та підвищити ефективність виконання банківських операцій і якість обслуговування клієнтів.
Аудиторська палата України на своєму сайті повідомила, що головним критерієм для визначення кола суб’єктів господарювання, які підпадають під обов’язковий аудит, є обов’язок, покладений на них законодавством, оприлюднити або надати фінансову звітність (консолідовану фінансову звітність) користувачам фінансової звітності разом з аудиторським звітом.
Проаналізувавши законодавчу базу, в АПУ дійшли висновку, що під обов’язковий аудит підпадає аудит фінансової звітності підприємств, які є:
- підприємствами, що становлять суспільний інтерес;
- публічними акціонерними товариствами;
- суб’єктами природних монополій на загальнодержавному ринку;
- суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у видобувних галузях;
- середніми підприємствами (у розумінні Закону про бухоблік);
- фінансовими установами, що належать до мікро- та малих підприємств;
- підприємствами державного та комунального секторів економіки.
Державна служба України з питань праці на своєму сайті повідомила, що відповідно до ст. 26 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) під час укладання трудового договору може бути обумовлено угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування має бути зазначена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
Строк випробування під час прийняття на роботу, якщо іншого не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, – шести місяців. Строк випробування під час прийняття на роботу робітників не може перевищувати одного місяця. До строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював незалежно від причини.
Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування. Наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.
У період випробування на працівників поширюється законодавство про працю, в тому числі на оплату праці в розмірах, визначених угодою сторін, з дотриманням державних та галузевих гарантій з оплати праці.
Зокрема, до державних соціальних гарантій з оплати праці належить установлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. З 01.01.2019 р. він сягає 4 173,0 грн.
Відповідно до чинного законодавства мінімальна заробітна плата складається з основної (тарифної) частини заробітної плати (посадовий оклад, тарифна ставка) та додаткової заробітної плати (доплати, надбавки, виробничі премії, інші заохочувальні виплати).
Оплачують працівникам фактично відпрацьований час на основі посадового окладу (тарифної ставки) або залежно від виконання норм виробітку і відрядних розцінок з урахуванням підвищень, доплат та надбавок, передбачених чинним законодавством.
Отже, якщо працівник виконав місячну норму праці, йому мають нараховувати заробітну плату з урахуванням різних її складових, передбачених умовами оплати праці, не нижчу від розміру мінімальної заробітної плати (4 173, 0 грн.).
Якщо працівник виконав місячну норму праці, а нарахована йому заробітна плата є нижчою від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, роботодавець зобов’язаний провести доплату до її рівня, яка виплачується щомісячно одночасно із заробітною платою.
Якщо працівник не виконав місячної норми праці, перебував у відпустці, працює неповний робочий час тощо, то в таких випадках оплата праці проводиться пропорційно до виконаної норми праці.
