Чи можна відображати податковий кредит на підставі податкових накладних (далі – ПН), у яких ціна товару/послуги за одиницю (графа 7 ПН) містить більше ніж два знаки після коми? Яка сьогодні позиція Державної фіскальної служби України (далі – ДФСУ) щодо цього питання?
Курс на лібералізацію
Нагадаємо, що раніше податкова служба на такі запитання відповідала лише те, що зазначення у графі 7 суми з двома знаками після коми є порушенням, але при цьому не повідомляла, чи є це порушення достатньою підставою для невизнання за такою накладною податкового кредиту.
Сьогодні позиція контролерів змінилася на ліберальну: так, можна, за умови, що інші вимоги Податкового кодексу України (далі – ПКУ) для відображення податкового кредиту дотримані. Такий підхід цілком вписується в рамки ПКУ, адже, як передбачено п. 201.10 ПКУ, помилки в обов’язкових реквізитах ПН, які не заважають ідентифікувати операцію, її зміст, період, сторони та суму ПДВ, не є підставою для невизнання ПН. Крім того, на основі зареєстрованої ПН можна відобразити податковий кредит без будь-якого додаткового підтвердження (ця норма діє з 01.07.2017 р.).
Звернемо увагу, що ДФСУ, обґрунтовуючи свою нинішню думку, посилається тільки на останню із зазначених норм, що не дає змоги передбачити її позицію щодо ПН, складених до 01.07.2017 р. Це викликано тим, що в самому п. 201.10 ПКУ зазначено, що ця норма застосовується до ПН, складених і зареєстрованих після 1 липня 2017 року. У будь-якому разі, не будемо втрачати оптимізм.
Зміни до Закону про бухоблік – на підтримку сучасної позиції контролерів
Нагадаємо, що законодавець вніс зміни до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон), які, зокрема, передбачають, що незначні помилки в реквізитах первинного документа не є достатньою підставою для того, щоб не враховувати його – за умови, що вони не перешкоджають ідентифікації особи, яка брала участь у господарській операції, і містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого він складався, зміст і обсяг господарської операції тощо. Це нововведення, безумовно, позитивне. Однак не виключено, що контролери можуть відмовитися застосовувати його на практиці. Норма сформульована досить широко і містить оціночні категорії, що дасть змогу перевіряльникам кваліфікувати практично будь-яку помилку як істотну.
Але навіть у такому випадку позиція ДФСУ, що розглядається, зіграє на руку платникам податків. У разі оскарження такого рішення вони для обґрунтування своїх вимог зможуть посилатися на пряму норму Закону, тоді як раніше їм для цього було потрібно судове рішення. До того ж посилання на Закон – більш переконливий аргумент, ніж посилання на судове рішення. Водночас поява цієї норми продиктована судовою практикою, зокрема на рівні ВАСУ. Крім того, суди зазвичай займають у таких спорах сторону платників податків.
Реальність господарських операцій – передусім
Варто зауважити, що поява цієї норми не скасовує і не послаблює вимог до підтвердження реальності господарських операцій. Як показує практика, багато підприємств досі не деталізують первинні документи в належний спосіб (наприклад, в акті приймання-передачі послуг може фігурувати скупе «Надано послуги»). У таких випадках, особливо якщо ціна питання висока, перевіряльники визнають операцію нереальною і знімають за нею витрати і податковий кредит (проте доходи і зобов’язання з ПДВ, як правило, не чіпають). Зауважимо, що перевіряльники роблять це з подальшим донарахуванням грошових зобов’язань і штрафних санкцій без рішення суду лише на підставі акта перевірки.
Щодо таких спорів уже є усталена судова практика, до того ж вона не завжди на користь платників. З одного боку, суди визнають, що законодавством не встановлено ступінь деталізації первинного документа (і це правда), з іншого – вони вказують, що, якщо в первинних документах не вистачає відомостей і/або такі відомості є неузгодженими, це може стати підставою для визнання операції нереальною. Тому вкотре нагадуємо, що під час складання первинних документів на послуги потрібно максимально деталізувати господарську операцію (аж до конкретних дій, вчинених виконавцем) і фіксувати її результати (зокрема у звітах).
Щодо продажу товарів, то покупцеві бажано заручитися документальним підтвердженням можливості продавця здійснювати таку операцію (наприклад, у разі продажу сільськогосподарської продукції її виробник таку можливість підтверджує переважно документами про наявність власних/орендованих земельних ділянок).
